Питання про те, скільки людей у погонах охороняє порядок у країні, здається простим. Але за ним ховається ціла система — з реформами, дефіцитом кадрів, бюджетними обмеженнями і реаліями повномасштабної війни. Спробуємо розібратися, що насправді відбувається з чисельністю Національної поліції України, звідки беруться цифри і як вони виглядають на тлі Європи.
Скільки поліцейських в Україні насправді
До 2022 року офіційна чисельність особового складу Національної поліції України становила близько 150–160 тисяч осіб. Це загальна кількість атестованих поліцейських — тих, хто має спеціальне звання і несе службу відповідно до Закону «Про Національну поліцію». Ще кілька десятків тисяч — це цивільні працівники апарату, які не є поліцейськими у формальному розумінні.
Після 24 лютого 2022 року ситуація суттєво ускладнилася. Частина поліцейських була мобілізована або добровільно пішла до Збройних сил. Деякі підрозділи були передислоковані або реорганізовані. Водночас на поліцію лягло додаткове навантаження — охорона критичної інфраструктури, евакуаційні заходи, документування воєнних злочинів. Точних актуальних даних про чисельність у відкритому доступі немає — це пояснюється режимом воєнного стану і закритістю частини відомостей. Але за різними оцінками, реальний укомплектований склад сьогодні помітно нижчий за штатний розпис.
Штатна чисельність і фактична — це дві різні речі. Штатний розпис може передбачати 150 тисяч посад, але якщо 20–30% з них вакантні, реальна кількість діючих поліцейських буде значно меншою. Саме ця різниця і є тим, що в системі МВС називають «некомплектом».
Структура Національної поліції: хто входить до складу
Щоб зрозуміти, кого саме рахують у загальній чисельності, варто подивитися на структуру відомства. Національна поліція — це не монолітна організація, а сукупність різних служб із різними функціями.
Найбільш помітна для пересічного громадянина — патрульна поліція. Це ті самі офіцери в синій формі, які чергують на вулицях, реагують на виклики, зупиняють автомобілі. Патрульна поліція була створена у 2015 році як флагман реформи і стала першим підрозділом, де провели відкритий конкурс і масовий набір нових кадрів.
Кримінальна поліція займається розслідуванням злочинів — від крадіжок до вбивств. До її складу входять підрозділи карного розшуку, боротьби з організованою злочинністю, підрозділи з протидії наркозлочинності. Слідчі підрозділи формально теж є частиною поліції, хоча їхня роль у системі кримінального провадження дещо відрізняється від оперативних служб.
Поліція охорони — це окремий напрямок, який займається охороною об’єктів на договірній основі. Фактично це комерційна складова в структурі державного органу: підприємства, банки, торгові центри укладають договори з поліцією охорони і платять за послуги. Чисельність цього підрозділу також входить до загальної статистики.
Спеціальні підрозділи — КОРД (Корпус оперативно-раптової дії), «Сокіл», підрозділи превентивної діяльності — це відносно невелика, але важлива частина системи. КОРД, наприклад, виконує завдання, які в інших країнах покладаються на спецназ поліції: звільнення заручників, затримання озброєних злочинців, антитерористичні операції.
Окремо варто згадати ювенальну превенцію, підрозділи документування воєнних злочинів (які активно розширилися після 2022 року) і підрозділи кіберполіції — відносно молодий напрямок, що стрімко зростає.
Поліцейських на душу населення: як виглядає Україна на тлі Європи
Порівнювати абсолютні цифри між країнами — не дуже коректно. Польща і Люксембург мають принципово різні потреби в охороні порядку. Тому для міжнародних порівнянь використовують показник кількості поліцейських на 100 000 жителів.
До 2022 року Україна мала один із найвищих показників у Європі — близько 350–400 поліцейських на 100 тисяч населення. Це суттєво вище за середній показник по ЄС, який коливається в межах 300–330. Але тут важливий нюанс: висока кількість поліцейських не завжди означає кращу безпеку. Часто це спадщина радянської системи, де силові структури були роздуті, але малоефективні.
| Країна | Поліцейських на 100 000 жителів | Загальна чисельність (приблизно) |
|---|---|---|
| Україна (до 2022) | ~370 | ~150 000 |
| Польща | ~290 | ~110 000 |
| Франція | ~340 | ~230 000 |
| Німеччина | ~300 | ~250 000 |
| Велика Британія | ~230 | ~150 000 |
| Іспанія | ~490 | ~230 000 |
| Середнє по ЄС | ~310–330 | — |
Цікаво, що Іспанія має один із найвищих показників у Європі — там поліцейські функції розподілені між кількома структурами (Національна поліція, Цивільна гвардія, регіональні поліції), і всі вони враховуються в статистиці. Велика Британія, навпаки, традиційно робить ставку на менший, але краще підготовлений і оснащений склад.
Для України ці порівняння набувають особливого значення в контексті євроінтеграції. Один із критеріїв реформування правоохоронної системи — не просто скорочення або збільшення чисельності, а зміна моделі роботи: менше «охоронців», більше «сервісу для громадян».
Реформа поліції 2015 року і що змінилося після неї
Якщо говорити про чисельність поліції в Україні, не можна обійти 2015 рік. Саме тоді замість радянської міліції з’явилася Національна поліція — і це була не просто зміна назви.
Стара міліція налічувала, за різними оцінками, від 180 до 200 тисяч осіб. Після реформи штат планувалося суттєво скоротити — прибрати дублюючі функції, позбутися корумпованих і некомпетентних кадрів, залишити тих, хто пройде переатестацію. На практиці скорочення виявилося менш радикальним, ніж планувалося: частина старих кадрів просто перейшла в нову структуру, пройшовши формальну переатестацію.
Найбільш помітним результатом реформи стала патрульна поліція. Влітку 2015 року в Києві вийшли на вулиці перші 2000 патрульних — молоді, у новій формі, з новими автомобілями і, що важливо, з відкритим конкурсним відбором. Це справило сильне враження на суспільство. Потім патрульна поліція з’явилася в інших великих містах.
Реформа 2015 року дала нам нову форму і нові обличчя. Але справжня зміна — це коли поліцейський думає не про те, як уникнути відповідальності, а про те, як допомогти людині.
Нові вимоги до кандидатів включали вікові обмеження, тести на фізичну підготовку, психологічне тестування і перевірку на доброчесність. Зарплати для нових патрульних були підвищені — щоб зробити службу привабливою для людей без корупційних мотивів. Але разом із тим реформа не вирішила всіх проблем: кримінальна поліція і слідчі підрозділи оновлювалися значно повільніше.
Дефіцит кадрів і проблема некомплекту
Некомплект — це слово, яке в системі МВС звучить постійно. Ще до 2022 року в багатьох регіональних підрозділах не вистачало 15–25% від штатної чисельності. Причини були різні: низькі зарплати в окремих службах, важкі умови роботи, відсутність перспектив кар’єрного зростання.
Після початку повномасштабного вторгнення проблема загострилася. По-перше, частина поліцейських пішла до армії — добровільно або за мобілізацією. По-друге, значна кількість людей виїхала за кордон, у тому числі ті, хто міг би стати кандидатами на службу. По-третє, навантаження на тих, хто залишився, різко зросло.
Особливо гостро некомплект відчувається в прифронтових і деокупованих регіонах. У Херсонській, Запорізькій, Харківській областях поліцейські працюють в умовах постійної небезпеки — обстріли, замінованість територій, необхідність документувати воєнні злочини паралельно з виконанням звичайних функцій. Утримати кадри в таких умовах вкрай складно.
Для залучення нових співробітників МВС і Національна поліція використовують кілька інструментів. Регулярно оголошуються набори до патрульної поліції в різних містах — з відкритими конкурсами і публічними результатами. Активно просувається служба в соціальних мережах: поліція веде TikTok, Instagram, YouTube-канали, де показує реальну роботу і намагається зруйнувати стереотип про поліцейського як про корумпованого чиновника.
Є й більш прагматичні стимули. Поліцейські мають статус, який дає певний захист від мобілізації — хоча це питання неодноразово переглядалося в умовах воєнного часу. Для частини людей це стало додатковим мотивом іти на службу.
Зарплата і умови служби: чому люди йдуть або не йдуть у поліцію
Питання грошей у контексті чисельності поліції — не другорядне. Якщо служба погано оплачується, штат буде неукомплектований або заповнений людьми з неправильними мотивами.
До реформи 2015 року зарплата міліціонера була мізерною — і це безпосередньо живило корупцію. Патрульні брали хабарі не від жадібності, а тому що на офіційну зарплату просто неможливо було прожити. Реформа підняла оклади для нових патрульних до рівня, який хоча б приблизно відповідав ринку.
Сьогодні зарплата поліцейського в Україні залежить від посади, звання, регіону і надбавок. Молодший патрульний у великому місті може отримувати 15 000–20 000 гривень на місяць. Досвідчений офіцер із надбавками — 25 000–35 000 гривень. У зонах бойових дій передбачені додаткові виплати, які суттєво збільшують загальний дохід.
Люди йдуть у поліцію не тільки через гроші. Але якщо грошей немає — вони йдуть звідти. Це проста математика кадрової політики.
Для порівняння: середня зарплата по Україні у 2023–2024 роках становила близько 18 000–22 000 гривень. Тобто поліцейський заробляє приблизно на рівні середнього або трохи вище — але з урахуванням ризиків, ненормованого графіку і психологічного навантаження це не виглядає як надто приваблива пропозиція.
| Категорія поліцейського | Орієнтовна зарплата (грн/міс) | Особливості |
|---|---|---|
| Молодший патрульний (початок служби) | 15 000–18 000 | Базовий оклад + надбавки за вислугу |
| Патрульний із досвідом 3–5 років | 20 000–25 000 | Надбавки за звання, вислугу |
| Офіцер кримінальної поліції | 22 000–30 000 | Залежить від підрозділу і регіону |
| Поліцейський у зоні бойових дій | 35 000–50 000+ | Бойові надбавки, підвищені виплати |
| Керівник підрозділу (середня ланка) | 30 000–45 000 | Управлінські надбавки |
Окрім зарплати, є й інші складові умов служби. Поліцейські мають право на пільгове пенсійне забезпечення — вихід на пенсію після 20 років служби незалежно від віку. Є медичне страхування, службове житло в деяких випадках, можливість навчання за рахунок держави. Але є й зворотний бік: ненормований робочий день, психологічне вигорання, ризики для здоров’я і, в умовах війни, пряма небезпека для життя.
Регіональний розподіл: де поліцейських більше, а де менше
Чисельність поліції розподілена по країні нерівномірно — і це логічно. Найбільші підрозділи зосереджені в найбільших містах і регіонах із найвищою щільністю населення.
Головне управління Національної поліції в місті Києві — один із найбільших підрозділів. Столиця потребує значного поліцейського ресурсу: великий потік людей, масові заходи, дипломатичні об’єкти, висока концентрація злочинності. Харківська, Дніпропетровська, Одеська, Львівська області також мають великі регіональні управління.
Водночас у прифронтових регіонах ситуація парадоксальна: потреба в поліцейській присутності там надзвичайно висока, але утримати кадри складно. Херсон, частини Запорізької і Донецької областей — це зони, де поліцейські буквально працюють під обстрілами. Деякі райони деокупованих територій взагалі тривалий час функціонували без нормальної поліцейської інфраструктури.
Після деокупації Херсона, наприклад, поліція повернулася в місто разом із першими цивільними адміністраторами — і одразу зіткнулася з колосальним обсягом роботи: документування злочинів окупантів, розмінування, відновлення реєстрів, пошук зниклих людей. Все це паралельно зі звичайними функціями охорони порядку.
Що буде далі: плани МВС і виклики повоєнного часу
Говорити про майбутнє поліції в умовах активної війни — справа невдячна. Але певні тенденції вже окреслилися.
По-перше, Україна рухається до євроінтеграційних стандартів у правоохоронній сфері. Це означає не просто зміну форми або назв підрозділів, а глибшу трансформацію: менше каральних функцій, більше сервісних; менше бюрократії, більше реальної взаємодії з громадою. Модель «поліцейський як партнер громади» — це не просто гасло, а конкретна методологія, яку впроваджують за підтримки ЄС і США.
По-друге, після закінчення активної фази війни Україна неминуче зіткнеться з проблемою реінтеграції ветеранів. Частина з них захоче повернутися на поліцейську службу, частина — прийти вперше. Це і можливість поповнити некомплект, і виклик: ветерани з бойовим досвідом потребують спеціальної психологічної підтримки і адаптаційних програм.
По-третє, цифровізація поліцейської роботи вже змінює потребу в кількості особового складу. Системи відеоспостереження, автоматичне розпізнавання номерних знаків, електронні сервіси для громадян — все це дозволяє виконувати більше роботи меншою кількістю людей. Але водночас вимагає нових компетенцій, яких у старих кадрів часто немає.
Плани МВС щодо чисельності поліції в публічному просторі звучать обережно. Офіційна позиція — оптимізація, а не просте скорочення або збільшення. Тобто ставка робиться на якість і ефективність, а не на кількість. Наскільки це реалістично в умовах некомплекту і воєнного часу — питання відкрите.
Одне зрозуміло точно: поліція в Україні зараз — це не та організація, якою вона була у 2013 році. І навіть не та, якою вона була у 2020-му. Реформи, війна, суспільний тиск і міжнародна підтримка разом змінили і структуру, і культуру, і обличчя цієї інституції. Цифри — це лише один вимір цих змін. За ними стоять тисячі конкретних людей, які щодня виходять на службу в умовах, про які їхні колеги в Польщі чи Франції навіть не думають.
