Зміна та припинення правовідношення і визнання правочину недійсним: як співвідносяться ці способи захисту?

Характерною особливістю зміни та припинення правовідношення є їхня направленість на майбутнє. Противагою зміні та припиненню правовідношення слугує відсутність правовідношення як такого і повернення сторін у попередній стан, характерний для такого правового інституту як недійсність правочину. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України). Під недійсним правочином розуміється акт, який здійснився, однак в силу наявних у нього недоліків не має правової сили. Це також означає, що правові наслідки у вигляді виникнення нового регулятивного правовідношення не можуть наставати від недійсного правочину, правовий результат вчинення якого, як правило, не відповідає волі його сторін.

В свою чергу, як випливає з назви, зміна і припинення правовідношення можуть наступати лише в разі його попереднього виникнення і в процесі існування. Як визначив апеляційний суд Львівської області у справі про припинення одностороннього правовідношення та перерахунок відсоткової ставки річних, припинення правовідношення відповідає змісту припинення дії договору або його окремих положень, наслідки чого застосовуються з часу набрання рішенням законної сили; натомість, застосування наслідків припинення за минулий період, зобов’язання відповідача перерахувати з 17% процентної ставки до 13,30% річних у період з серпня 2008 року можливе лише у разі визнання недійсним правочину (чи його частини) (Рішення апеляційного суду Львівської області від 13 березня 2012 року у справі № 22-ц-552/12. – Режим доступу [Електронний ресурс]: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26818696). Несумісність припинення правовідношення та визнання правочину недійсним була також підтверджена практикою господарських судів, що відмовляють у задоволенні позовів, де поєднуються вимоги про визнання недійсним правочину та про визнання правовідношення таким, що припинилось (Постанова Київського апеляційного господарського суду від 08 лютого 2012 року у справі № 4/270-13/68. – Режим доступу [Електронний ресурс]: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21427161).

Важливо зауважити, що припинення правовідношення і визнання правочину недійсним – різноплощинні явища, що діють на рівні різних елементів механізму правового регулювання: припинення правовідношення – відповідно на рівні правовідношення, а недійсність – на рівні актів реалізації прав, тобто правочинів. Однорівневним, співставним з недійсністю правочинів способом захисту є не припинення правовідношення, а розірвання договору. В свою чергу, розірвання договору призводить до припинення зобов’язального правовідношення сторін договору (ст. 651 ЦК України) і відповідно також направлене на майбутнє, тобто відповідно до ст. 651 ЦК України не має зворотної сили на відміну від недійсності договору, що наступає з моменту укладення останнього (ч. 1 ст. 236 ЦК України), або його неукладеності.

Незважаючи на те, що повернення сторін правовідношення у попередній стан – це невластивий для зміни та припинення правовідношення правовий наслідок, в законодавстві передбачені випадки, коли одночасно зі зміною або припиненням правовідношення наступають подібні до притаманної недійсності правочинів реституції правові наслідки. Наприклад, за ст. 653 ЦК України універсальним правовим наслідком зміни та розірвання договору визнається відповідно зміна та припинення зобов’язань, але поряд з цим вказано, що у виключних випадках, встановлених законом або договором, сторони можуть вимагати повернення того, що було виконано за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору. Законодавчо закріпленим випадком, коли це є можливим, можна визнати ст. 726 ЦК України, за якою дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо повернення неможливе – відшкодування його вартості, у разі порушення обдаровуваним обов’язку на користь третьої особи.

Втім, помилково ототожнювати реституційну вимогу про повернення одержаного за недійсним правочином (ч. 1 ст. 216 ЦК України) із вимогою про повернення виконаного за зміненим або розірваним договором (ч. 3 ст. 653 ЦК України). Недійсний правочин не тягне жодних правових наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, він не породжує інших правовідносин, в той час як договір, що змінюється чи розривається, залишається підставою виникнення правовідношення, яке зазнає змін або припиняється.

Головний юрист

юридичної компанії "Правова група "Юста"

Іван Ромащенко

13.01.2015