Особливості спільної сумісної власності подружжя.

Особливістю спільної сумісної власності подружжя є те що одним і тим самим майном володіють дві особи без визначення часток  кожного із них. Після визначення часток майно належить до спільної часткової власності.

Стаття 51 Конституції України передбачає –  Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім’ї, на цій нормі ґрунтуються і майнові права, це зазначено в статті 63 Сімейного кодексу: чоловік та дружина мають рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

До спільної сумісної власності подружжя  належить  майно набуте під час шлюбу. Це може бути будь-яка річ, незалежно від того, хто витрачав кошти, та на кого із подружжя вона зареєстрована. Але тільки у разі, якщо кошти були набуті за час шлюбу.
Законодавець в статті 61 Сімейного кодексу України встановив, що об’єктом спільної сумісної власності подружжя, може бути будь яке майно окрім виключеного із цивільного обороту.
Зокрема об’єктом спільної сумісної власності  може бути  заробітна плата, стипендія, пенсія, речі для професійних занять, музичні інструменти, лікарське обладнання, оргтехніка, інші доходи та речі набуті одним із подружжя за час перебування в шлюбі.
Право розпоряджатися майном що є об’єктом спільної сумісної власності здійснюється за взаємною згодою чоловіка та дружини.
В силу того що сімейні відносини передбачають спільний побут, інтереси, фінанси, не рідко стається так що в особисте майно чоловіка чи дружини були вкладені спільне майно, кошти, трудові затрати іншого з подружжя.

В цьому випадку законом передбачено можливість визнання особистого майна об’єктом спільної сумісної власності, якщо:

- Особисте майно одного із подружжя істотно збільшилось в своїй вартості в результаті вкладення спільних коштів, трудових затрат, або вкладення коштів, трудових затрат іншого із подружжя.
 
- Якщо один із подружжя працею або коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним.

Визнання особистого майна об’єктом спільної сумісної власності можливе тільки при виникненні спору, за рішенням суду!
Дивлячись на неоднозначну судову практику можна сказати, що раніше виникало дуже багато спірних питань з приводу майна приватних підприємств до яких було залучено майно, кошти, які були об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Підставою для звернень була ч.1 ст.61 СК України, своїм рішенням від 19.09.2012 № 17-рп/2012  Конституційним Судом України було прийнято її офіційне тлумачення, де було визначено   що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані  за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності.
Цікаво знати що таке рішення викликало деяку колізію у праві щодо правового режиму приватних підприємств.

Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі № 6-79цс13 дала такий висновок:  
Відповідно до Господарського Кодексу України, Закону України про підприємницьку діяльність, Цивільного Кодексу України, суб’єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи  громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці.  Однією  з  організаційних  форм  господарювання   є   підприємство, а приватне підприємство засноване саме на приватній власності громадян або суб’єкту господарювання. Також підприємство є юридичною особою, і йому належить право власності на майно, у тому числі і на майно яке передане засновником до статутного фонду як внесок. Тому з моменту реєстрації приватного підприємства  все майно, навіть те яке було набуте спільно дружиною та чоловіком, чи передане одним із подружжя, переходить до приватної власності підприємства та входить до його статутного фонду. А право власності одного із подружжя переходить у право вимоги, виплатити йому половину від вартості внесеного майна.

В свою чергу це рішення не суперечить рішенню Конституційного суду України в якому йшлося  що об’єктом спільної сумісної власності можуть бути  підприємства які сформовані тільки за рахунок майна яке знаходилось в спільній сумісній власності подружжя. Право спільної сумісної власності розповсюджується і на правочини що укладені за час перебування в шлюбі та мають відношення до спільного майна. Чоловік та дружина мають право укладати між собою будь які договори які не заборонені законодавством, предмет договору може стосуватися як спільного майна так і особистого майна кожного з них. 

Вважається що договір укладений одним із подружжя, автоматично діє за згоди іншого, разом з тим якщо такої згоди не було надано чоловік, дружина, може подати позов до суду щодо визнання такого договору недійсним, якщо предмет договору виходить за межі дрібного побутового правочину. Також для укладення одним із подружжя договорів що стосуються цінного майна,  потрібна письмова згода іншого, яка у разі укладання договорів, що потребують державної реєстрації, нотаріального посвідчення теж повинна бути нотаріально посвідчена.

Чоловік та дружина мають право домовитися між собою про порядок користування майном як в усній формі так і на основі письмового договору. Наприклад це потрібно у випадках коли один з подружжя має намір укласти договір купівлі продажу, міни, довічного утримання, дарування, застави, щодо своєї частки у їхній спільній сумісній власності. Також укладення  вище зазначених правочинів можливе через визначення та виділ частки одного із подружжя в натурі.
Кожен із подружжя має право скласти заповіт на свою частку без її визначення та виділу в натурі.


                                                                                                                                                

12.02.2015